Головна

mar

Після занять, коли інші діти спокійно гралися, Наталочка підійшла до мене й почала розказувати: – А знаєте, діда мороза нема насправді, то дядя перевдягається, щоб малих дітей потішити. – А звідки ти знаєш? – Мені мама сказала. А Миколайчик живе на небі. – Хто тобі сказав? – Мама. Вона його просила подарувати їй донечку. – І він її послухав? – Таак. І привіз мене в золотій корзинці на срібних санчатах
Історії з життя 0
Йшов 1986-ий рік. Я перший рік після навчання працювала за направленням вихователькою старшої групи(п’ятирічні діти) дитсадка в одному з районних міст Івано-Франківської області. Завідувачка – дружина судді, за
Юліана вважала, що її донькам дуже пощастило з чоловіками. Ще б пак! Вона ж їх сама вибирала. Звісно, ніхто й не здогадується, як вона це робила й чого це їй коштувало. А робити щось треба було, бо її дівчатка-близнята були якісь непрактичні, занадто спокійні, словом, обидві вдалися до свого тата, такого нерішучого, що ним треба було керувати
Історії з життя 0
Жінка не могла своїх дочок зрозуміти: ну чого їм не вистачає, купаються, як сир у маслі, чого тільки не мають, навіщо скаржаться їй на життя. Зятів собі Юліана
Коли наші «помічники» з міста відпочивали, я знову крутилася, як білка в колесі, щоб спекти обіцяні пироги, накрутити голубці й наліпити пельмені. В неділю встала вдосвіта наварити борщу, подоїти корову. Чоловік погодував всю живність, і ми з ним пішли до церкви, родичі спали до обіду, бо дівчата прийшли пізно з дискотеки, а подружжя дивилося телевізор до пізньої ночі. Я заходилася нарізати овочі на салат, надіючись, що котрась зголоситься допомогти хоч стіл накрити. Та де там. А попросити Оксану допомогти не наважувалася. Пообідали. Я знову дала їм всього, чим хата багата, надіючись, що ми заплатили їм за «допомогу».  “Завжди так не буде, – тішила себе, – вони задумаються: нам є з ким ділитися, коли приїжджають діти з онуками”
Історії з життя 0
Якось улітку ми з чоловіком гребли сіно. На бездонному синьому небі не було ні хмаринки. Ми трохи стомилися – обоє немолоді, до пенсії вже недалеко, і вирішили перепочити
Моросив дрібний осінній дощик, тож хлопець запропонував зайти до кав’ярні. Коли сіли за столик і почали читати меню, Руслан заявив: «Ми з тобою ще студенти, то давай розраховуватись окремо». «Та я не проти, – Андріана зніяковіла, – але гроші маю лише на маршрутку». «Отакої, а я змерз і зголоднів, – незадоволено пробурмотів Руслан, то замовлю лише собі. Ти не проти?» Вкрай збентежена дівчина тільки здвигнула плечима й навіщось сказала: «Та ні, я ж на дієті». «О, хвалю, жінка має стежити за фігурою», – Руслан задоволено смакував кусочком торта і з насолодою пив духмяний напій, потім розрахувався великою купюрою, за решту з якої можна було й пригостити дівчину, яку запросив на побачення.
Історії з життя 0
Коли Андріана відчула, що готова відпустити образу своїх попередніх стосунків, погодилася на побачення з хлопцем, з яким познайомилася на весіллі в подруги. Їй здалося, що він, Юрій, є
– Привіт. Ти вдома? Можна зайти? – голос у слухавці свідчив, що в моєї коліжанки Віталії щось трапилось, тому я не витримала, щоб не спитати: – Все добре? Всі здорові? Почувши замість відповіді гудки, я пішла заварювати каву й нарізати торт, щоб пригостити подругу й вислухати її. Віта була трохи бліда, привіталася здавленим голосом, відмовлялася від кави, та я все ж змусила її пройти на кухню, щоб присісти й заспокоїтися. – Ми свою Маринку вночі відвезли в пологовий, – почала Віта й розплакалась.
Історії з життя 0
– Привіт. Ти вдома? Можна зайти? – голос у слухавці свідчив, що в моєї коліжанки Віталії щось сталося, тому я не витримала, щоб не спитати: – Все добре?
Марія ніби помолодшала років на двадцять. Вся аж світилася радістю. Такі метаморфози сталися з нею після того, як приїхала з курсів післядипломної освіти. Коли з донькою йшли разом, незнайомі вважали їх сестрами. Батьки також помітили, що донька аж надто весела й загадкова, й прямо запитали, чи не мільйон виграла в лотерею. «Краще! Виходжу заміж!» Це прозвучало, як дежавю. Саме 20 років тому вони почули таку заявочку від неї, 17-річної дівчинки. Сьогодні це почула ще й внучка, Маріїна донька. – Мамо, ти жартуєш? – Отакої! Донька на виданні, а вона сама зібралася заміж. – Скільки років сама, що тобі спало на думку на старість, – навперебій заговорили батьки. Марія аж зблідла: – Старість? Мені ж лише 36.
Історії з життя 0
Марія ніби помолодшала років на двадцять. Вся аж світилася радістю. Такі метаморфози сталися з нею після того, як приїхала з курсів післядипломної освіти. Коли з донькою йшли разом,
Роман прийшов несподівано, коли дівчина читала листа з військової частини від Адама, який писав, що скоро дембель, він повертається в Литву, та не може її забути, просив, щоб відповідала, коли писатиме до неї з дому. Побачивши розпечатаний конверт зі штампом військової частини, Роман вимагав пояснення. Зеня виправдовувалася, що бачила хлопця всього два рази, а від нього, Романа, чекає дитину, та він відвернуся і пішов, грюкнувши дверима.
Історії з життя 0
Студентами, провчившись усього два тижні, наша група майбутніх філологинь поїхала в один із колгоспів рятувати щедрий урожай пізніх огірків і картоплі. Нас заселили на другому поверсі Будинку культури.
На роботі між колишніми подругами відбулася коротка розмова: – Як ти так могла вчинити? –  з докором запитала Вероніка. У відповідь не почула ні каяття, ні прохання простити, лише зухвалість: – Могла, бо він – моє перше кохання. Вдома така ж коротка розмова відбулася з Арсеном
Історії з життя 0
Аделіна й Вероніка дружили з дитячого садочка, були нерозлучними подружками в школі, тільки після випускного їхні шляхи тимчасово розійшлися, коли навчалися в коледжі та університеті. Ліна й Ніка(так
Я була не єдина в курсі всього, що відбувалося в житті Степанової та Іванової родини. Вся вулиця, якщо  не все село, жили чутками та плітками нескінченної сільської «сантабарбари» в очікуванні нового серіалу
Історії з життя 0
Я все життя прожила в сусідстві з однією непростою родиною, і не раз задумувалася, чому все так складно в їхньому житті. Першим випробуванням долі для них була втрата
Коли імпозантний чоловік подзвонив у двері, надіючись вразити колишню своїм шикарним виглядом, натомість сам був вражений розквітлою вродою Люсі, ніби й не було між ними цих років розлуки. – А ти помолодшала ніби, так гарно виглядаєш, ніби тобі двадцять. Яка причина, що вся так і сяєш? – можливо, Борис надіявся, що він сам тому причина, – а донечка де? – Дякую за комплімент. Тетянка ще в школі. А ти проходь у вітальню, зачекай кілька хвилин, зараз чоловік її привезе, і вибач: йду вкласти спати сина, – скоромовкою закінчила Люся цей діалог. «Чоловік? Син?..», – до Людмили ще долетіли риторичні запитання колишнього, але  вони не потребували відповіді, тож жінка щільно зачинила за собою двері дитячої кімнати.
Історії з життя 0
Що не день, то Люся все краще одягалася, змінювала зачіски й перефарбовувала волосся, на губах щоранку інша помада в тон блузки, туфлі тільки на високих підборах, лише брендові

You cannot copy content of this page