Першого разу, коли я поставила питання руба: або я, або гульки, то чоловік вибрав мене. Але от тоді аж йому п’яти за сестрою замиготіли, а та ж знала, куди кликати – до колишньої, яка в генделику працює. Ось тоді мене свекруха й вперше здивувала
Свекруха мені дісталася дуже навіть хороша, що я була здивована, бо скільки всілякого чула від подруг, а тут вона мені каже: – Сама в невістках була і знаю,
Ох, і сміялись же ми з чоловіком з того випадку, коли «один в луг, а другий в плуг», мало сім’ю не втратили, а вже сивина у обох! Добре, що таки доля нас звела на місці, бо не знаю, до чого б ті домисли нас довели
Отож, ми з чоловіком обоє на пенсії, притираємося характерами, наче молодята, бо важко бути з людиною цілодобово вдома. – А ти сама вдома сидиш безвилазно, – каже мені
Мене не те вразило, що невістка йде від мого сина, а те, що вона не вважає ні його батьком дитині, ні мене бабусею! Десять років вона перекреслює зопалу, я втому певна, бо не можливо двічі ввійти в одну і ту ж річку
– Олеся не ваша онучка і не донька вашому синові!,- заявила вона на прощання, – тому не розраховуйте на те, що я буду її до вас відпускати! У
Мама моя просто розцвіла, а їй на хвилиночку сімдесят два роки і я все це маю перекреслити. Не для того я стільки сил витратила аби її до себе перевезти, щоб тепер знову на ті ж самі граблі наступати
Маму я перевезла з села до себе рік як, після того, як сусідка її застала на підлозі. Я й до того її умовляла переїхати до мене, але вона
Не знаю чи рідного сина так би я виховала, бо вже перед собою бачила приклад багатьох дітей, адже я працювала вчителькою. Наче в школі були одні, а потім через роки і не впізнаєш. Та ж була історія з моєю сестрою
Ми з Вірою мали невелику різницю у віці, що там тих трьох років, але я себе вважала завжди старшою та мудрішою. Ще й мама завжди казала: – Таню,
Чи то я вже в такому віці, чи якась інша оказія, але те, що дратувало в першому чоловікові, з другим принесло лише радість і умиротворення
Я вийшла заміж не аж такою молодою, одразу після інституту. Приїхала в село вчителювати і там зустріла свою долю. Іван був хлопцем видним, гарно залицявся, а що ще
Знаєте, мене обурило те, скільки в тих словах було гонору, бо мені й справді корона б не впала і я з самого малку звикла працювати. Але те, як чоловік це подав, а свекруха припечатала не лишило мені іншого вибору
Я росла в звичайній родині, мама змалку мене всього вчила, бо ж я маю вийти заміж і вміти порядкувати в новій родині. Дуже корисна інформація, коли ти думаєш
“Іро, ну ти ж знову зносила чергову пару кросівок, так?” — засміявся Ростислав, поглядаючи на мене. “Тобі взуття недокупишся! Ходиш дуже неакуратно, підошву вічно обдираєш. Це ж треба так на все наступати!”
Цих вихідних ми з Ростиславом були в гостях у наших друзів. Звичайні такі зустрічі: чай, смаколики, розмови про все на світі. Та цього разу темою розмови стало взуття.
Не знаю чи була б щаслива з Олегом, але його мати доклала усіх зусиль аби цього не сталося. Чомусь їй, киянці, стало дуже принциповим, аби не приписати у своїй квартирі провінціалку, тобто мене. І от що з того вийшло
Я родом з невеликого села, хоч і столичного регіону, поїхала вчитися в Київ і там залишилася працювати. знімала з дівчатами квартиру і працювала. на роботі познайомилася з Олегом
Я опинилася в такій дивній ситуації, що спочатку я навіть не зрозуміла, що відбувається, бо наче якийсь перемикач вимкнули і я вже й не знаю, ні як мене звати, ні де я живу. А що робити – не розумію. Я навіть не можу сформулювати, що ж зі мною сталося, щоб когось попросити про допомогу
І в такому стані я сіла на лавочку і наче та риба хапала повітря ротом. Люди проходили повз і не звертали на мене уваги. Вже темніло. А я

You cannot copy content of this page