nat

Отож, я вирішали, що мої нерви не залізні і поговорила з чоловіком: – Мироне, – сказала я йому, – Ти знаєш, що я тебе дуже люблю і дуже

– А все гени!, – казав він мені таким голосом, що мороз йшов по шкірі. Але ми були одружені вже п’ятнадцять років, а дитячого сміху в хаті не

Я не розуміла, чому всі такі одностайні, що людину, яку я люблю і з якою тридцять років живу, я маю отак просто віддати якійсь жінці! Я ж скільки

Я вважала, що моїй доньці Оксані дуже з чоловіком пощастило, бо Дмитро її любить, після роботи додому, а не в бар з друзями, у них синочок підростає і

Ніколи не мріяла, все життя була реалісткою і ще й інших могла на кпини взяти, що забагато собі придумують. Бо життя у мене таке було, що хотілося прокинутися,

Але так виходило, що скільки б Ірині не давали, скільки б уваги не приділяли, але їй все було не те. То погана компанія, то вчитися не хоче, хоч

Я точно знаю, що тато мене любив дуже сильно, навіть попри те, що одна ніжка у мене була коротша за іншу. Мама ж навпаки вважала, що друга дитина

Ми з чоловіком прожили довге життя разом, бо тридцять років я вважаю за перевірку почуттів і життєвих принципів. У нас дві донечки і в однієї вже онук є.

Жили ми з Віталієм в селі, роботи людської нема, вибір або в магазині працювати, або їздити в сусіднє містечко на роботу. Толку від такого заробітку було мало, а

– Добре, – сказала я й мило їй усміхнулася, – буде тобі коханий. А я таки свого чоловіка недооцінила. Думала, що він нічого крім своїх книжок та лекцій