На нову співробітницю Галину поглядали скоса: ще б пак, жінка тричі виходила заміж. Сама така собі непримітна, одягається скромно, косметикою, видно, не захоплюється. І що в ній знайшли ті чоловіки? Єдине що – по ній не скажеш, що це мама трьох дітей: старшій доньці вже тринадцять, наймолодшому – вісім
«Отож нам із нею треба бути уважнішою, щоб не накинула оком на когось із наших чоловіків», – говорили одна одній жінки, чоловіки яких також працювали в цьому торговельному
Недарма кажуть: як не полюбить «на брудно», то «на чисто» – трудно. Знаю таку історію
Недарма кажуть: як не полюбить «на брудно», то «на чисто» – трудно. Знаю кілька таких історій, що трапилися з моїми однокурсницями і приятельками. Розкажу одну з них. Коли
Після року жалоби Роман покликав мене заміж, але його мама вважала, що зарано її сину обзаводитися сім’єю, треба утримати бізнес, щоб не прогорів через його недосвідченість, і наречену знайти освічену й заможну, щоб копійка до копійки складалася. А я хто така? Звичайна медсестра. Чим можу допомагати в сімейній справі? Та ще й мали вони з її покійним чоловіком на прикметі іншу кандидатку в невістки – бухгалтерку Тамару з установи, де працювала Людмила Романівна
Моїй свекрусі Людмилі Романівні таки вдалося розлучити нас із Романом після мого недовгого перебування в невістках. Тепер я зрозуміла, які в неї були для цього причини й мотиви.
Про життя Віоли я дещо знала з розповідей колишніх однокурсниць під час зустрічі випускників. На першу я не приїхала, бо вона співпала з народженням моєї другої дитини, на останню не прийшла Віола, бо залагоджувала справу через халепу, в яку втрапила її донька. Тож я мала можливість першою дізнатися про цю незвичайну історію і в черговий раз переконатися, як життя змінює людей
З моєю однокурсницею Віолеттою ми випадково зустрілися через двадцять років після закінчення університету, біля каси залізничного вокзалу, ще й їхали в одному напрямку, тож мали море часу, щоб
Микола вважав себе найщасливішим чоловіком у світі. Але це тривало лише п’ять років. У сім’ї зростала щебетуха Марічка, і родина чекала синочка і братика для донечки. Та доля розпорядилася інакше
Микола вважав себе найщасливішим чоловіком у світі. Але це тривало лише п’ять років. У сім’ї зростала щебетуха Марічка, і родина чекала синочка і братика для донечки. Та доля
В Єлизавети визріло рішення усиновити дівчинку. В очах Софійки Ліза побачила, що це бажання взаємне. Але треба поговорити з чоловіком. Та його реакція вразила Єлизавету: нізащо в світі він не виховуватиме чужу дитину
Єлизавета мріяла стати доброю мамою для синочка й донечки, але за п’ять років подружнього життя із Віталієм цього не сталося. Вони одружилися, коли обом було по двадцять п’ять.
Агнеса відчинила двері і раптом почула якісь голоси, що доносилися з кухні. «Дивно, мама ж на роботі», – здивувалася дівчина. І тут вона побачила маму
Моя сусідка по сходовому майданчику спала й бачила своїм зятем Станіслава із нашого під’їзду, що проживав поверхом нижче в купленій його заможними батьками квартирі для сина-студента «Львівської політехніки»,
Той день в родині все кардинально перемінив. А ніщо не віщувало, що прийдуть такі прикрощі. Таня готувала вечерю. Трирічна Алінка спокійно гралася. Вже все було готово, але чоловік щось довго не приїздив. Таке вже траплялося, нічого не вдієш: робота. Та й на дзвінки він не відповідав. Коли з вулиці почувся звук автомобіля, Таня полегшено зітхнула, чекаючи, коли Борис відчинить двері, але замість нього задзвонив домашній телефон. – Це сестра Бориса? Вам уже полегшало від тих ліків, що привіз Боря? – запитував жіночий голос. – Яка сестра? Які ліки? Ви хто? – Таня спочатку подумала, що хтось помилився номером. – Настя – наречена Бориса Гордієнка, – відповіли на тому кінці, – хіба він вам ще не сказав?
Борис і Тетяна та їхня маленька донька Аліна жили в невеликому місті. До народження дитини жінка працювала в мерії, а чоловік – в районній держадміністрації. Квартиру на весілля
Юля залишила сина на свою подругу й поїхала до свекрів, щоб розставити всі крапки над «і». Та вдома вона застала тільки Ліду, яка зухвало повідомила їй, що вони з Валерієм уже оформили візи на виїзд до США, а за те, що Юля ростила Інну, вона готова компенсувати їй витрати кількома тисячами доларів. У той момент, коли Юля жбурнула купюри в обличчя Ліди, повернувся з донькою Валерій та його батьки. Він заявив, що розлучається з Юлією, а ця сцена при дитині буде в суді аргументом на його користь
У Валерія та Ліди донечка Інна народилася передчасно. Дівчатко було кволе, постійно плакало, потребувало особливої уваги, і молода мама заледве справлялася зі своїми обов’язками. Хоч Валерій багато працював,
Алевтина Василівна в двадцять шість років залишилась вдовою і все своє життя присвятила сину Юрію, допомогла йому з освітою, з творчим розвитком і роботою. Коли в 30-річного хлопця було всього достатньо, що потрібно молодій людині для нормального життя, він зустрів дівчину Марину і вирішив з нею одружитися. Однак мама вирішила, що женитися йому ще зарано, бо тільки почався його кар’єрний ріст, а сім’я стане на перешкоді зайняти вищу посаду. Та Юрій чи не вперше в житті її не послухав
Непорозумінь між мамою та сином побільшало вже в день весілля. Після першого весільного танцю наречена відчула легке запаморочення, яке не проходило, і двоюрідний брат Юрія зголосився відвезти наречених

You cannot copy content of this page