Головна

mar

Роман прийшов несподівано, коли дівчина читала листа з військової частини від Адама, який писав, що скоро дембель, він повертається в Литву, та не може її забути, просив, щоб відповідала, коли писатиме до неї з дому. Побачивши розпечатаний конверт зі штампом військової частини, Роман вимагав пояснення. Зеня виправдовувалася, що бачила хлопця всього два рази, а від нього, Романа, чекає дитину, та він відвернуся і пішов, грюкнувши дверима.
Історії з життя 0
Студентами, провчившись усього два тижні, наша група майбутніх філологинь поїхала в один із колгоспів рятувати щедрий урожай пізніх огірків і картоплі. Нас заселили на другому поверсі Будинку культури.
На роботі між колишніми подругами відбулася коротка розмова: – Як ти так могла вчинити? –  з докором запитала Вероніка. У відповідь не почула ні каяття, ні прохання простити, лише зухвалість: – Могла, бо він – моє перше кохання. Вдома така ж коротка розмова відбулася з Арсеном
Історії з життя 0
Аделіна й Вероніка дружили з дитячого садочка, були нерозлучними подружками в школі, тільки після випускного їхні шляхи тимчасово розійшлися, коли навчалися в коледжі та університеті. Ліна й Ніка(так
Я була не єдина в курсі всього, що відбувалося в житті Степанової та Іванової родини. Вся вулиця, якщо  не все село, жили чутками та плітками нескінченної сільської «сантабарбари» в очікуванні нового серіалу
Історії з життя 0
Я все життя прожила в сусідстві з однією непростою родиною, і не раз задумувалася, чому все так складно в їхньому житті. Першим випробуванням долі для них була втрата
Коли імпозантний чоловік подзвонив у двері, надіючись вразити колишню своїм шикарним виглядом, натомість сам був вражений розквітлою вродою Люсі, ніби й не було між ними цих років розлуки. – А ти помолодшала ніби, так гарно виглядаєш, ніби тобі двадцять. Яка причина, що вся так і сяєш? – можливо, Борис надіявся, що він сам тому причина, – а донечка де? – Дякую за комплімент. Тетянка ще в школі. А ти проходь у вітальню, зачекай кілька хвилин, зараз чоловік її привезе, і вибач: йду вкласти спати сина, – скоромовкою закінчила Люся цей діалог. «Чоловік? Син?..», – до Людмили ще долетіли риторичні запитання колишнього, але  вони не потребували відповіді, тож жінка щільно зачинила за собою двері дитячої кімнати.
Історії з життя 0
Що не день, то Люся все краще одягалася, змінювала зачіски й перефарбовувала волосся, на губах щоранку інша помада в тон блузки, туфлі тільки на високих підборах, лише брендові
Родинне застілля на Святвечір перед Різдвом стало останньою краплею Ганнусиного терпіння. Того дня вона  не відчувала ніг від утоми, допомагаючи Орисі готувати вечерю: наколола горішків і натерла для куті маку, накрутила пісних голубців, замісила тісто на пампушки, наліпила вареників з картоплею та капустою. Оринка також крутилася, як білка в колесі, Іванка й Павлик їй допомагали.
Історії з життя 0
Вуйко Михась і тета Ганнуся з шестирічного віку виховували Петрика, як власного сина. Своїх дітей їм Бог не дав, вони побралися в старшому віці, вже хотіли когось усиновити,
Раїса зібрала синів з невістками на сімейну раду, щоб повідомити приємну новину: «Ваша мама виходить заміж. Наступної неділі приходьте знайомитись із моїм майбутнім чоловіком». І почула у відповідь від старшого: «Ти що, ма? Та ти вже стара. Який чоловік? Тобі що самій погано, що альфонса якогось привести хочеш?». Молодший підтримав: «Мамо, не ти, а йому хата наша потрібна. То ми з братом із дружинами на квартирах, в брата дитина, в мене скоро народиться також, а ти з ним в будинку. А не хочеш нам із внуками допомагати?»
Історії з життя 0
Раїса Гнатівна дуже любила давати характеристики й поради наліво й направо всім, кого лише зустрічала, і це вона називала «рубати правду-матінку в очі», поки й до неї та
Бабуся Фросина не на жарт стривожилася, що її внучка через переляк може погано спати і почне всього на світі лякатися, тож вирішила над моєю голівкою «злити переляк на віск». Мій татко тільки хмикнув, а дідусь суворо сказав: – Як не віриш, що поможе, то гайда надвір. Тато послушно вийшов, зате мама обізвалася: – Знову ви за своє чарівництво, мамо, кінець ХХ століття, а ви на воску ворожите. Дідусь на те: – Ану цить, Фома ти невірна. Ми тебе малою тільки так і лікували. – Фома – він, а не вона, – мама продовжувала б прирікатися з дідусем, але бабуся вже приготувала все для магічного дійства
Історії з життя 0
Дитиною я дуже  любила на вихідні та шкільні канікули їхати з батьками в село до дідуся Федора та бабусі Єфросини. Ми купували їм у нашому місті різні речі
Через якийсь час нерозлучні подруги – бібліотекарка й вчителька – завітали в магазин до третьої, нібито ще подруги, Галі. – Як справи? Давненько не бачились. Збираємось компанією в Буковель. Гайда з нами, а то щось ми останнім часом так віддалилися. – Так, віддалилися. На-зав-жди! – Галя наголосила останнє слово і відвернула погляд.
Історії з життя 0
Мирослав Антонович і Галина Сергіївна свій добробут створили, як то кажуть, з нуля. Обоє були із таких родин, що замало сказати, незаможних: в одній сім’ї хворіла мати, в
Хоч Надя не була амбітна й марнославна, але помітивши це плагіаторство, образилася не на жарт і виказала методистці все прямо в очі. Та зразу до голови профкому та завідувачки, мовляв, її образили й звинуватили
Історії з життя 0
Вчора я зустріла свою колишню колежанку, з якою не бачились майже двадцять років. Я її ледве впізнала, правильніше, це вона мене зразу впізнала, зупинила й назвала по імені
1 листопада – день спомину покровителв лікарів та їхніх пацієнтів – святих чудотворців Кузьми і Дем’яна. Молитва до святих лікарів
Історії з життя 0
Я зайшла до ординаторської, щоб забрати історію хвороби мого тата і подякувати лікареві за успішне лікування. – Подяка тільки словесна, – суворо промовив Степан Богданович, побачивши, що я

You cannot copy content of this page