Так сталося, що бабуся змушена була розкрити свою таємницю, чим дуже збентежила дідуся. Вона побачила, як на вулиці розмовляли мій старший брат і дядька Романа молодша донька. Це її стривожило. Тоді, зібравши разом дві родини, бабуся просто приголомшила нас цією новиною.
З Юлею ми навчалися в гуманітарному ліцеї і сиділи за однією партою. Коли в дев’ятому класі на уроці ми вивчали поему Тараса Шевченка «Наймичка», подруга шепнула: – В
Хлопчик уже чекав наступного разу, коли з мамою поїде до діда, але тато чомусь не підтримував дружину в такому народному лікуванні та не давав на дорогу грошей. Тоді Даня став переконувати батька, що той дідусь такий «помічний», колись нашій мамі зняв якийсь вінок, щоб ви обоє поженилися. Хлопчик здивувався, коли тато сказав «Ну й ну! То я приворожений?!» і перестав з мамою говорити.
Мені здавалось, що односелець Данило вже замолоду був схиблений на містиці й магії, а досягши солідного віку, не тільки не помудрішав, а й став експертом із ясновидців, мольфарів
Іван Іванович запізнився на роботу, отримав від начальства на горіхи, і не мав уже настрою навчати практикантів. Тут, на СТО, він працював автомеханіком. Напарник запитав, що сталося, що дядько Іван, відколи він його знає, уперше сьогодні проспав
Іван Іванович запізнився на роботу, отримав від начальства на горіхи, і не мав уже настрою навчати практикантів. Тут, на СТО, він працював автомеханіком. Напарник запитав, що сталося, що
Я почала активно готуватися до Хрещення у плані, що подарувати немовляті, і самій в що вдягнутися на це родинне свято. Чоловік не міг мене зрозуміти і навіть іронічно посміхався: «Це богоугодна справа, а ти – духовна мати – маєш перейматися, щоб похресниця мала добре серце, а не золотий хрестик із ланцюжком чи сережки. Може, хочеш змагатися з кумом, надієшся переважити голову села?». «Добре тобі говорити. – хотіла я сказати, – просто не хочу виглядати гірше»
Не думала я  й не гадала, що несподівано попросять мене стати хресною мамою. Беруть переважно молодих, мені ж уже за сорок, маю дорослу доньку, то чому б не
За три дні до цього пам’ятного для всіх дня мені приснився дивний сон, ніби я в білій сукні бабусі Ліди, точнісінько такій, як на світлині, танцюю з однокласниками вальс, але раптом мені стає сумно, і не від розлуки з ровесниками, але через якусь тривожну звістку
Бабусі Ліді небагато залишилося до 100-літнього ювілею. Щоправда, бабусею вона є для мого тата, а для мене – прабабця. Прадіда вже нема кілька років, тому вона живе з
Коли Тетяна дізналася про захоплення сина, поставила собі за мету не допустити, щоб її молодший одружився з донькою тієї, що ледь не стала розлучницею в її родині, щодня капала йому на мозок: бери приклад зі старшого брата, тобі ще вищу освіту треба здобувати.
Моя колишня співробітниця Олександра була жінкою щирою, компанійською, дуже приємною в спілкуванні. В колективі її до пори до часу любили й поважали. Потім ставлення змінилося від розуміння до
Максим якось так раптово отямився, відчув докори сумління, почав писати й телефонувати Лані, перепрошувати й каятися, мовляв розгубився, засумнівався
Світлана відповідала своєму імені сповна: світло-русявим пишним волоссям, ніжно-рожевим кольором обличчя, світло-голубими очима, словом, красуня. То й не дивно, що Лана, як кликали її всі рідні й знайомі,
Ввечері, повертаючись додому, чоловік побачив пропущені дзвінки, зателефонував Ліні, з’ясував усе, вибачився і запевнив, що все добре. Вранці, замість роботи, подався до тещі, та йому навіть не відчинили, мовляв, мають факти, що він не виконує свої батьківські обов’язки,  і не дає їм бачитися з онуком.
Доля відміряла їм тільки п’ять років щастя: знайомство, весілля, народження сина, а потім діагноз, невтішний, який поставив крапку в її молодому житті. Трирічному синочку ще так потрібна жіноча
Ще коли народився Орест, подруга натякнула, що я могла б стати для її первістка хресною мамою, але зразу ж спохопилася, як до того поставляться Левкові родичі. Та мені було однаково: запропонують, погоджуся, кажуть, гріх відмовлятися, не попросять, мені ж менше клопоту, як потім тим гоноровим містянам із подарунками догодити. Звичайно, хресними в них були дуже серйозні люди, куди мені, звичайній виховательці, та ще й родом із села.
З моєю однокурсницею Ларисою подругами під час навчання ми не були, а коли отримали направлення в одне місто, подружилися, хоч і працювали в різних дитячих дошкільних закладах. Ми
– Невже ти не могла мені всю правду про ту Марту розказати? – запитала мене Галя, але я не відповіла, тільки обернулася й пішла геть. Відтоді ми не розмовляємо. Як живеться її дітям – не знаю. У Марти запитати, але вона не з тих, що скаже.
Ох, і випало ж мені щастячко давати характеристики моїм молодим односельцям – як не женихові, то обраниці міських наречених, а через це стати ворогинею і для своєї колеги,

You cannot copy content of this page